Генрик Семирадський

Генрик Семирадський – співець античного світу

 

Харківщина надихала на творчість митців, які тут народилися та виросли. Не став винятком й поляк Генрик Семирадський – визнаний у всьому світі майстер живопису, професор Санкт-Петербурзької, почесний член Римської, Берлінської, Стокгольмської, член-кореспондент Паризької академій мистецтв. Його ім’я викликає в пам’яті епічні полотна, на яких постають Еллада, Рим, біблейські мотиви, залиті сонцем пейзажі, а на їхньому тлі – віртуозно змальовані ідилічні сцени. Поява полотен Семирадського на виставках в Санкт-Петербурзі і Москві, Римі та Парижі, Варшаві та Кракові, Відні та Празі, Філадельфії і Мельбурні викликала жвавий інтерес з боку громадськості, ставши яскравою подією культурного життя. Одним із шанувальників творчості художника був сам імператор Олександр III.

Батько майбутнього художника – поляк Іполит Семирадський – був генералом розквартированого у містечку Новобєлгород (зараз – селище Печеніги Харківської області) драгунського полку. Мати його також була полька – Михалина Прушинська. 24 жовтня 1843 року народився Генрик Гектор Семирадський. Сьогодні на честь видатного уродженця в селищі Печеніги названо ліцей, а самому живописцю споруджено пам’ятник.

Через 7 років родина Семирадських переїздить до губернського центру, придбавши просторий маєток в районі затишної Тюринки. Садиба цього шляхетського роду одразу ж стала важливим осередком польської культури і католицької громади Харкова. Адже Іполит Семирадський був старостою у міському костьолі, що й донині зберігся на вулиці Гоголя.

Сьогодні про 20-річне перебування Генрика Семирадського у Харкові нагадує вулиця, провулок та в’їзд Семиградський в районі Сабурової дачі – саме на цьому місці колись був маєток сім’ї живописця. Зайву букву в цих урбанонімах так і не виправили.

Малий Генрик з дитинства захоплювався малюванням. У 2-й харківській гімназії (49.990085,36.224178), куди майбутнього художника віддали до першого класу, тоді працював учителем малювання Дмитро Безперчий – учень Карла Брюллова. Саме Безперчий відкрив талант польського хлопчика і спрямував його на шлях служіння мистецтву.

Часто ім’я Генрика Семирадського супроводжують епітети на кшталт гордий, замкнений, зарозумілий, проте нікого не залишить байдужим його ставлення до свого вчителя. Вже будучи членом найпрестижніших академій мистецтв, маючи численні почесні титули та європейське визнання, він продовжував писати листи Безперчому, в яких розповідав новини свого життя і художньої справи. Те, з якою пошаною та вдячністю Семирадський ставився до скромного гімназичного художника, перекреслює усталені штампи про його характер.

У 2-ій чоловічій гімназії, розташованій біля Благовіщенського собору Харкова (на жаль, її споруда не збереглася донині), панував дух творчості. Уроки малювання Дмитро Безперчий супроводжував розповідями про Античність та Відродження. Через це Генрик на все життя зберіг любов до Еллінізму та Ренесансу. Безперчий заохочував хлопчика не копіювати оригінали, а малювати з натури. Учитель на десять років пережив свого учня, але до останнього дня життя Генрик називав його своїм єдиним вчителем і відсилав йому до Харкова листи, сповнені щирої поваги і вдячності.

Батьки не перешкоджали захопленню сина мистецтвом, але Іполит Семирадський мріяв про іншу кар’єру для Генрика. Саме тому останній вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського імператорського університету (вул. Університетська, 16) (49.988724,36.229849). Проте молодий Семирадський продовжував брати уроки у Безперчого. Фізико-математичний факультет тоді давав набагато ширші знання, аніж у наш час. Тому не варто дивуватися темі випускної роботи Генрика – «Про інстинкти комах». Ця праця є цікавою не стільки своїм науковим змістом, як художнім оздобленням. Адже Семирадський щедро прикрасив її численними малюнками метеликів та жучків.

Студіям у Харківському університеті передував жвавий інтерес до світу природи, який він почав виявляти ще будучи малим хлопцем. Викладач природознавства лише тішився, оглядаючи зошити Генрика: “Його комахи, птахи, рослини були намальовані так, що можна було  їх репродукувати в книжках”. Донька Семирадського Ванда Пшиємська згадувала, що батько: “у дитинстві був просто закоханий у метеликів, якими настільки багата Україна. У Харкові збирав гарну колекцію, у нього там був ровесник, який заразив його цим колекціонуванням, і вони вдвох збирали найяскравіші зразки. Це захоплення ніколи не полишало батька”.

На думку фахівців, саме студіювання точних наук у харківській альма–матер посприяло появі у митця математичного розрахунку при побудові композиції, здатність сприймати світ крізь його деталі, гостре спостережливе око.

У 1864 році Генрик Семирадський успішно захистив випускну роботу і таки вирішив вчитися на художника. Він відправився до Санкт-Петербургу і став вільним слухачем в Академії мистецтв, оскільки на загальних підставах в ній могли навчатися лише молоді люди, які не досягли 20-річного віку. Статус вільного слухача передбачав платне навчання (25 рублів на рік) і дозволяв брати участь у конкурсі на Малу золоту медаль. А вона давала право на шестирічну пенсійну поїздку в Європу за державний рахунок.

Уже в 1866 р. йому вдалося стати повноправним вихованцем Академії. Це стало можливим завдяки вдалим ескізам і картинам. Ще будучи вільним слухачем, Семирадський отримав дві срібні медалі, зокрема – за картину «Янгол смерті б’є усіх первістків Єгипту».

Головною темою творчості Семирадського залишалися історія і побут часів Античності (VIII ст. до н.е. – III-IV ст. н.е.). А конкретніше – Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, які у III ст. н.е. злилися в єдине культурне ціле у складі колосального державного утворення – Римської імперії. Семирадський, як і багато його сучасників, вважав античну традицію відправною точкою, підґрунтям європейської цивілізації. Вибір Генриком античної тематики дозволив йому бути наднаціональним, відчувати себе не поляком чи росіянином, а європейцем в широкому сенсі цього слова.

За час навчання молодий митець отримав шість срібних і три золоті медалі. Генрик просто вражав товаришів по Академії своєю винятковою ерудицією: він прекрасно знав історію стародавнього світу, історію мистецтв і водночас розбирався у природничих науках. Юний Семирадський був також завзятим театралом. Він не оминав увагою жодної гучної прем’єри, надаючи перевагу опері і балету. У 1870 році Генріх Семирадський закінчує Академію, отримавши звання класного художника і Велику золоту медаль за конкурсну картину «Довіра Олександра Македонського лікарю Філіпу». Водночас молодий художник нагороджується шестирічним стажуванням за кордоном.

Перед цією поїздкою Генрик Семирадський востаннє навідується до Харкова, аби продати родинний маєток. Адже його батько тоді вже вийшов на пенсію в чині генерала і переїхав на батьківщину до Варшави. Під час останнього візиту до нашого міста Семирадський дарує директору художньої школи Марії Раєвській-Івановій свою картину “Крамниця трунаря”, яку і сьогодні можна побачити в Харківському художньому музеї (вул. Жон Мироносець, 11) (49.999125, 36.238588). В ньому знаходиться ще одна робота майстра – “Ісаврійські пірати продають свою здобич” (вона також відома під назвою “Корсари”). Картина ця потрапила до Харківського художнього музею в 1926 році, другий її варіант зараз знаходиться в Польщі.

Продавши батьківський маєток в Новобєлгороді, Генрик Семирадський прямує до Мюнхену, який на той час вважався одним із найбільших центрів європейської художньої культури. У цьому німецькому місті митець дуже швидко написав багатофігурну (вперше у своїй творчості) картину «Римська оргія осяйних часів царизму» , яку в 1872 році надіслав на академічну виставку до Санкт-Петербурга. Ця картина мала великий успіх, внаслідок чого її придбав за високу ціну спадкоємець престолу Олександр Олександрович (майбутній Олександр ІІІ).

З Німеччини Семирадський вирушив до вже давно омріяного Риму. Величне місто виправдало його найкращі очікування – живописець твердо вирішив жити і працювати саме тут. Генрику вдалося винайняти майстерню, розташовану на відомій Віа Маргутта – вулиці художників, натурщиків і натурниць, в якій він працював до 1883 року.

А у 1873 році сталася важлива подія в особистому житті художника – Генрик Семирадський одружився на своїй двоюрідній сестрі Марині Прушинській. Вона подарувала йому трьох синів – Болеслава (1874 р.), Леона (1875 р.), Казимира (1876 р., він помирає в однорічному віці) – і дочку Ванду (1878 р.).

У 1876 році художник пише гігантську за розмірами картину на антично-християнську тему – «Світочі християнства. Факели Нерона» . Цей витвір мистецтва спочатку був продемонстрований римській публіці, потім – у столиці Російської імперії, а ще пізніше – на Паризькій виставці.

У 1877 році Санкт-Петербурзька Академія мистецтв надала Генрику Семирадському звання професора. Цього ж року організатори Паризької виставки нагородили його золотою медаллю і орденом Почесного легіону. Академії мистецтв Парижу, Берліну, Стокгольму і Риму обрали Семирадського своїм членом, а галерея Уффіці запропонувала майстру надіслати свій автопортрет для залу видатних художників в цьому відомому флорентійському музеї.

Завдяки своєму талантові Семирадський став заможною людиною. Він побудував розкішний двоповерховий мармуровий палац в античному стилі, а в Польщі придбав маєток Стшалково, де проводив кожне літо.

У 1889 році було організовано персональну академічну виставку художника в Санкт-Петербурзі. Рада Академії призначила Семирадського своїм позаштатним членом. Тоді ж на міжнародній виставці у Мельбурні його картині «Ісаврійські пірати продають свою здобич» присудили золоту медаль.

Варто також згадати, що Семирадський розписував театральні завіси у Кракові (1894) і Львові (1900), а також – декоративне панно у Варшавській філармонії (1901).

Хоча улюбленою тематикою митця була Античність, проте мотиви з дитинства згодом також відбилися на його полотнах – невелика збірка творів Г. Семирадського з української тематики свідчила про глибинні зв’язки з землею, де він народився («Ніч на Івана Купала» (1880 р.), «Сільська ідилія» (1886 р.) тощо).

Останні роки життя Семирадського були затьмарені болісною і рідкісною хворобою – раком язика. Він помер 23 серпня 1902 року у своєму маєтку Стшалково під Новородомськом поблизу Ченстохови.

Спочатку художника поховали у Варшаві поряд з батьками, але через рік було вирішено перенести його останки до Крипти заслужених на Скалці, де покояться багато видатних мешканців міста. Під час урочистої церемонії перепоховання звучала музика Шопена.

На честь видатного майстра живопису у Харкові названо художню галерею, яка знаходить у східному корпусі його рідної альма-матер за адресою Площа Свободи 6/2 (50.0066978, 36.2306679). А 27 жовтня 2015 р. на будівлі університетської бібліотеки (вул. Університетська, 23 (49.9891940, 36.2304686)) на його честь відкрито меморіальну дошку.

Джерела інформації:

  1. Денисенко, О. Г. Семирадський: від Харкова до Риму // Видатні поляки Харкова : матеріали Міжнар. наук. симп., Харків, 7 груд. 2001 р. – Харків, 2012. – С. 38–51. – (Польський альманах; вип. V).
  2. Карнацевич, В.Л. Семирадский Генрих Ипполитович // 100 знаменитых харьковчан. – Харьков, 2005. – С. 375–380.
  3. Корсик Ю.Постать і творчість Г. Семирадського в річищі сучасної мистецтвознавчої науки // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. – 2009. – Випуск 9. – С. 410-440.
  4. Черкаська Г. Син Польщі та України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uamodna.com/articles/genrik-semygradsjkyy-evropeysjkyy-geniy-rodom-z-ukrayiny/

Підготувала – Валерія Ярова

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *