«Харківський» Пілсудський

 

«Немає незалежної Польщі без незалежної України, як і немає незалежної України без незалежної Польщі!» – це відомий вислів Маршала Юзефа Пілсудського. Начебто здавалося б зрозумілі слова, нічого дивного. Видатний польський діяч, який у сучасній Польщі входить до золотої тріади найпопулярніших історичних персон ХХ століття, бачив дві сусідні держави вільними та братніми. Але чи так це? Спробуємо відкрити скриню Пандори і з’ясувати, ким був «Комендант», яке відношення він мав до України, звідки тягнеться український слід Маршала, чи можуть мешканці нашого міста пишатися «Харківським» Пілсудським? Чому в Харкові йому «вішають» пам’ятні дошки, а у Вінниці містяни вимагають від міської влади прибрати з вулиці його барельєф?

Коли історики прагнуть змалювати життя міста, вони мають врахувати різні складові його етнокультурної мозаїки, кожна з яких залишила в ній свій відбиток. У випадку Харкова  подібну роль відіграли, зокрема, поляки, які впродовж ХІХ-ХХ ст. були значущим чинником місцевого господарчого, культурного, наукового etc. життя. Один з видатних представників цього народу, доля якого виявилася пов’язаною із Харковом, це Юзеф Пілсудський.  Харківський період його біографії – навчання на медичному факультеті університету (вул. Університетська, 16), конспіраційна діяльність, участь у демонстраціях, арешт і заслання – безперечно чимало посприяли гартуванню та становленню  особистості Маршала. Важливість українських (і зокрема – харківських) сюжетів у життєвому шляху Ю. Пілсудського природно пробуджують питання, а як він тут опинився і де потрібно шукати його корені.

Юзеф Клеменс Пілсудський народився 5 грудня 1867 р. в родинному маєтку Зулові за 60 км від Вільно (нині – Вільнюс). Його батьки – небагата сполонізована шляхта, яка чим далі потрапляла у скрутнішу ситуацію. Юзеф був четвертою дитиною у цій багатодітній сім’ї і другим хлопчиком (всього було 12 дітей). Значний вплив на виховання і формування характеру Юзефа (в тому числі – його патріотичних почуттів і польської ідентичності) мала його мати. Але в 1884 році вона помирає, що стало значним потрясінням для юнака.

Вже за рік – у 1885 р. – перед сімнадцятирічним юнаком постало «Одвічне» – питання про вибір професії. Можна було залишитися у Вільно і спробувати допомогти батькові якимось чином рятувати залишки маєтку. Але для цього треба було володіти адміністративними здібностями і усунути батька від ведення справ. А то було нереальним, до того ж Пілсудський-менший не виявляв жодного інтересу до сільського господарства. Водночас сам батько хотів, щоб Юзеф, як і його старший брат Броніслав, відправився до Санкт-Петербургу і вступив в один з технічних інститутів. Адже йому непогано давалася математика. Професія інженера була престижною і добре оплачуваною в країні, яка тоді бурхливо розвивалась і де промисловість належала до пріоритетів. Але майбутнього Маршала не вабили до себе ані столиця імперії, ані технічна освіта.

Він зупинив свій вибір на медичному факультеті Харківського Імператорського університету (вул. Університетська, 16). Саме тут і починається український слід видатного польського діяча. Як сам він зізнавався пізніше, це рішення було прийнято не через бажання нести допомогу хворим і стражденним, але наперекір батькові. Деякі дослідники вважають, що певний вплив на вибір провінційного університету могли справити суто матеріальні міркування: життя у Харкові було істотно дешевше, ніж у столиці. Але можна також припустити, що важливу роль в цій ситуації відіграли інші чинники. Юзефу не подобався величезний Санкт-Петербург, який не мав нічого спільного з його улюбленим Вільно. Не дарма майбутній Маршал після закінчення першого курсу вирішує перевестися з Харкова до Дерпту (Тарту), але аж ніяк не до столичного університету.

Попри не досить добре знання російської мови Юзеф навчався в Харкові успішно, були складені всі іспити і заліки. Пілсудський явно не належав до числа тих студентів, які жили самим лише навчанням. Виявлений у гімназії інтерес до громадської активності не згас у Харкові. Юзеф взяв участь у несанкціонованій студентській демонстрації з нагоди 25-ї річниці скасування кріпосного права в Росії. За це разом з дев’ятнадцятьма іншими затриманими учасниками виступу він був покараний шістьма днями карцеру і попереджений, що через будь-яку нову провину він буде негайно виключений з університету. Це був вже другий його арешт за час навчання в Харкові; перший, терміном на два дні, стався у зимовому семестрі 1885/86 навчального року.

Під час канікул, які він проводив з родиною у Вільно, Пілсудський приймає рішення перевестися з Харківського до Дерптського університету. Чому так сталося? Справжні мотиви його рішення невідомі. Можливо Юзеф хотів навчатися ближче до улюбленого Вільно. А можливо – як стверджують польські біографи – свою роль відіграло те, що у Дерптському університеті навчалося більше поляків, він вважався престижнішим, професура була більш ліберальною, а сам Дерпт зрештою був не настільки «провінційним» як Харків. Втім останнє твердження навряд чи можна вважати справедливим, оскільки Дерпт був невеликим університетським містечком з переважно німецьким населенням, а Харків – швидко зростаючим губернським містом, центром хліботоргівлі та швидко прогресуючої промисловості.

Водночас лекції у Дерптському університеті здебільшого викладалися німецькою мовою, яку Пілсудський тоді знав погано. Можна також припустити, що він вже був на замітці в університетського начальства і не дуже вірив у те, що зі своїм темпераментом жодного разу не зірветься за чотири роки навчання у Харкові. Але все це всього лише логічні конструкції і домисли.

У серпні 1886 р. Пілсудський відправляє поштою на ім’я ректора Харківського імператорського університету заяву з проханням переслати його документи в Дерпт і чекає виклику, аби продовжити навчання, але вже не в Харкові. Розпочався навчальний рік, а звісточки все ще не було. Причини затягування з вирішенням питання про переведення не відомі. Можна спробувати ствердити, що це могло статися через «провини» Пілсудського в Харкові. Все ж вирішення питання затягувалось. Сам же Пілсудський не сидів на місці, склавши руки. Ще в грудні 1886 р. він спробував «знайти кінці» і довести справу до логічного завершення. Тоді ж він подумував про те, щоб поїхати вчитися куди-небудь за кордон.

Але як би там не було, «Анушка розлила олію». Доля таки внесла свої корективи, і харківський період став тим ключовим поворотом у житті «Коменданта», внаслідок якого змінився її характер. Після вищезгаданих подій він став одним з активних учасників змови «Народної волі» і організації замаху на російського царя Олександра ІІІ. Але як неповнолітній, пройшов свідком і був за «державний злочин» адміністративно висланий на п’ять років у Східну Сибір: Кіренськ, потім Тунка, райони Прибайкалля і Іркутська.

А далі… Десятиліття національно-визвольного руху і революційних виступів та підривної діяльності, участь в Першій світовій війні, відродження незалежної Польщі, призначення «тимчасовим керівником держави», організація державного перевороту і ще багато-багато чого, що мало відношення до біографії цієї непересічної людини. Всі ці життєві обставини та ситуації, у яких перебував Пілсудський, вносили корективи у формування його особистих якостей. Ми не можемо зараз з впевненістю сказати, що одна з цих життєвих обставин робила це краще за іншу. Проте ми можемо точно прослідкувати, що на кожному етапі життя (в т.ч. – у Харкові) це був різний Пілсудський.

 

Джерела інформації:

  1. Garlicki A. Jozef Pilsudski. 1867 – 1935. – Wyd. III. – Warszawa, 1990.
  2. Матвеев Г.Ф. Пилсудский. – Москва, 2008.
  3. Наленч Д., Наленч Т. Юзеф Пилсудский: Легенды и факты. – Москва, 1990.
  4. Штарський М. Юзеф Пілсудський. Факти і міфи // Український історичний журнал. – 1992. – № 4. – C. 64-76.

Підготував – Валентин Єрьомін