Болеслав Шарецький

Цей гідний представник польського народу відомий насамперед як кваліфікований військовий лікар-хірург, генерал-майор Війська Польського, голова Департаменту охорони здоров’я, професор і доктор медичних наук. Шарецький був людиною з численними титулами та величезним серцем і вкрай справедливими поглядами.

Його сім’я не належала до вищих кіл суспільства, не була дворянською. Батько працював старшим кондуктором у складі екіпажу товарного потягу, що прямував по Лібаво-Роменському шляху. Він мав надзвичайно скромні статки, з яких годував свою велику родину. Болеслав поважав батька за його самовідданість і важку працю заради сім’ї. Батько завжди був для нього за приклад і суттєво вплинув на формування характеру свого сина.

Болеслав Шарецький народився 17 березня 1874 р. у Мінську. Хоча батько й намагався забезпечити йому гідне дитинства, перші роки життя Болеслава пройшло у скрутному матеріальному становищі. В 9 років він йде до Мінської гімназії. Навчання в ній повністю оплачує залізниця, на якій працював батько. Болеслав мав вкрай загострене почуття справедливості. А тому вже у перший рік навчання, боронячи гідність польського народу, він вступає у суперечку із вчителем історії. Конфлікти були системними і ставали дедалі серйознішими. На Болеслава не діяли ані попередження, ані загрози. Врешті-решт його виганяють зі школи із «вовчим квитком», без права на подальше навчання у освітніх закладах Російської імперії. Суттєвих втрат зазнала й вся родина: батька вигнали з роботи, за домом Шарецьких вставили постійний поліцейський контроль, сім’ю позбавили усіх засобів до  існування.

Чи зупинило це майбутнього генерал-майора? Звісно ж ні! Болеслав вирішує покинути рідний дім, аби продовжувати свій життєвий шлях самому. Він знайшов спосіб обійти накладені на нього заборони і попри перешкоди незаконно вступає до Київської школи військових фельдшерів. Блискуче пройшовши за конкурсом, він навчається там 4 роки (1888-1892 рр.) на умовах, що за кожен рік навчання він має відпрацювати 1.5 року (18 місяців).

Закінчивши Київську школу з відміною, він відправляється до Харкова, де починає працювати у Харківському клінічному шпиталі (ул.Культури, 5 (засновано у 1873р.)). Тут Шарецький швидко здобуває повагу колег. На другому році своєї праці він вже виконує обов’язки, які не є характерними для його посади. Це зіграло йому на руку. Адже поза працею Болеслав продовжував займатися самоосвітою, не залишаючи думку про вищу освіту за своєю спеціальністю. Здобувши бездоганну репутацію серед своїх колег і відмінно склавши іспити, він отримує згоду міністра народної просвіти на відстрочку від роботи на період навчання на медичному факультеті Харківського університету (вул. Університетська, 16). Він вступає до нього у 1896 р. і тут бунтарський запал Шарецького знову дається взнаки. Через деякий час він, користуючись посадою старости групи, збирає навколо себе однодумців, агітує товаришів створювати клуби, регулярно веде роботу літературно-політичних гуртків, що звісно не подобалося царській владі. За це його двічі заарештовують. Але в обох випадках йому вдається уникнути важких наслідків, чому посприяла бездоганна репутація Шарецького під час роботи і висока успішність в навчанні.

Паралельно Болеслав отримав можливість працювати на медичному факультеті Харківського університету. Завдяки цьому він зміг заробляти на подальше навчання і допомагати своїй сім’ї. Зокрема, він починає відправляти частину зароблених коштів рідним, а пізніше – забезпечує навчання своїх молодшого брата та сестри у Харкові.

У 1904 р. Шарецький потрапляє у вир російсько-японської війни, ставши  молодшим лікарем полку. Тут він набуває досвід роботи у загонах швидкого реагування Російського Червоного Хреста. Під час війни Болеслав Шарецький знову виявляє свою схильність до «вічного бунту». Попри усі звичаї, він відмовляється виконувати функції простого приймального на пункті перев’язки, працюючи повноцінним лікарем полку. Можна сказати, що саме тоді, за таких обставин, і народився видатний хірург, що впевнено почувався у будь-якій важкій ситуації.

Він надавав першу медичну допомогу безпосередньо на лінії фронту. За безстрашну поведінку віч-на-віч зі смертю, за допомогу стражденним на полі бою, він був нагороджений Георгіївським хрестом. Після війни Шарецький повертається до Харкова і в 1906 р. закінчує навчання на медичному факультеті Харківського університету, отримавши «найвищу пошану» (summa cum laude – майже максимальний рівень можливих успіхів, яких міг досягти студент; вище за це був тільки eximia cum laude).

Впродовж 1906-1910 рр. він працює ад’юнктом у хірургічному відділі (ул.Культури, 5). У цей період Шарецький активно займається наукою і здобуває ступінь доктора медицини, захистивши працю з топографічної анатомії пуповини. А у 1913 р. він отримує ступінь доцента, читає лекції студентам на тему урологічних захворювань тощо. Під час Першої світової війни Болеслав Шарецький знову отримує можливість дістати з шафи воєнний мундир. Він прямує на фронт у якості військового польового хірурга і водночас консультанта (адже він має науковий ступінь). Тут Шарецький продовжує поширювати серед військових медиків ідею про необхідність максимального наближення сил першої допомоги до лінії зіткнення. У 1916 р. він бере участь у Московській науковій конференції, де виступає з доповіддю-спостереженням, в якій знову – на підставі досвіду російсько-японської війни – висуває ідею про потребу надання першої невідкладної допомоги на полі бою (також він піднімає питання про неефективність оперування поранених у живіт і висловлює занепокоєння високою смертністю серед постраждалих). Маючи статус консультанта, Шарецький вирішує, що зробить набагато більше, якщо продемонструє, як можна вдосконалити систему лікування важкопоранених у найнебезпечніші місця. З цією метою він наприкінці 1916 р. відвідує низку військових шпиталів, намагаючись – на основі власного досвіду – покращити їх роботу. Заслуги видатного хірурга не залишаються непоміченими. В 1916 р. він стає професором хірургії у Таврійському університеті. Але прагнення продовжити улюблену справу на Батьківщині виявилися сильнішими, аніж бажання відпочити.

У 1919 р. Шарецький залишає посаду професора, аби разом із дружиною повернутися нарешті до Польщі. У 1920 р. він вступає до збройних сил Польщі і швидко отримує посаду керівника хірургічного відділення Уяздовського шпиталю у Варшаві. Паралельно цей знаний хірург стає членом наукової ради при Департаменті охорони здоров’я у Міністерстві військових справ.

У 1922 р. Шарецького запрошують на посаду професора хірургії до Віленського університету імені Стефана Баторія. Майже 12 років він плекає нове покоління хірургів, прищеплюючи їм свої ідеї, які він відстоював на лінії фронту і під час наукових конференцій. Здобувши майже бездоганну репутацію, Болеслав Шарецький залишався чутливим до проблем кожного. Про нього казали, що він ставився до людських страждань, як батько до сина. У 1934-1937 рр. Шарецький стає директором громадського шпиталю, а пізніше директором Головного шпиталю Другої Речі Посполитої у Варшаві.

Цього видатного хірурга увесь час переслідувала війна. Свій «третій бій» він прийняв у 1939 р. Маючи вже 65 років, Шарецький на початку Другої світової війни вступає до армії, де стає керівником наукового хірургічного відділу військового шпиталю №104. Працювати йому прийшлося у вкрай складних умовах, оскільки цей заклад знаходився у напівспаленому будинку і був розбитим снарядами. Навіть під час термінової евакуації шпиталю він продовжував оперувати пораненого, через що й отримав поранення. На хвилі національного піднесення, яке охоплює Польщу під час окупації, Шарецький знову вступає до армії, посівши посаду керівника Служби здоров’я. 1941-1942 рр. стали справжнім пеклом для 68-літнього хірурга, а наступні роки війни – звивистою дорогою до батьківщини, через битви при Анконі, Монте-Касіно, Болон’ї і т.д. Попри нескінченну роботу хірурга Шарецький встигав відповідати на листи лікарів-початківців, студентів, які радилися з ним з різних питань медицини. У 1944 р., в битві при Монте-Касіно, Болеслав Шарецький (як згадує у своїх спогадах генерал Андерс) 70 годин поспіль надавав допомогу пораненим у військовому шпиталі, не дозволяючи собі ані хвилини відпочинку.

По завершенні війні, у 1949 р., Болеслав Шарецький стає членом Ради Департаменту охорони здоров’я. До самої смерті він продовжує поширювати знання про хірургію і навіть у 80-річному віці, будучи членом Товариства польських хірургів, веде постійні лекції та зібрання. У 1956 р. важка хвороба прикувала Шарецького до ліжка, але він не йде до шпиталю. І в цьому своєму останньому бою видатний хірург перемагає хворобу і повертається до праці (його лікували найкращі лікарі – Новицький, Друзький, Фейджин). Помирає Шарецький у 1960 р., залишивши по собі праці про лікування уражень черевної порожнини і численні наробки щодо лікування бойових поранень у польових умовах. Ця безмежно талановита, непокірна, але водночас – справедлива особа робила світ кращим тоді, своїми власними руками, і робить його ліпшим нині – своєю спадщиною.

 

Джерела інформації:

1. Łoza S. “Czy wiesz kto to jest”. – Warszawa, 1938.

2.Zychowicz G. General Bolesław Szarecki 1874-1960 r. – Warszawa, 1988.

Підготував – Максим Агарков.